Блог вчителя біології Савчук Олени Петрівни : Біологія 9 клас 2021 ДН

13 КВІТНЯ

БІОЛОГІЯ

ТЕМА: ОГЛЯД ОСНОВНИХ ЕУКАРІОТИЧНИХ ТАКСОНІВ

Тварини й рослини — своєрідний барометр. Якщо раптово

виявляється, що тварини й рослини зникають, то це попередження:

з екосистемою щось негаразд. Тому охорона тварин і рослин, за своєю суттю — охорона нас самих… Необхідно захищати їх,

бо якщо підуть вони, підемо й ми.

(Дж. Даррелл)

Вчені стверджують, що протягом найближчих 20–30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн видів рослин і тварин. Швидкість вимирання видів сьогодні в 1000 разів перевищує природну. Близько 10 % видів рослин зони помірного клімату та 11 % видів птахів світу опинилися під загрозою зникнення. Така сама доля в найближчому майбутньому чекає на 130 тис. видів тропічної зони. Адже добре відомо, що одна з умов ефективного існування, виживання, пристосування до змін будь-якої екосистеми — наявність певної кількості видів живих організмів у ній, які еволюційно добре пристосувалися до існування й активно функціонують, взаємодіючи один з одним у процесах обміну речовиною, енергією, інформацією. Інакше кажучи, біологічна різноманітність — це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем, так і біосфери в цілому. Екологічні взаємодії різних видів живих істот із довкіллям формують екосистеми, від стану яких залежить життя людей. Зменшення біорізноманітності — це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.

Еукаріоти – одно- та багатоклітинні організми, які в своїх клітинах мають ядро та мембранні органели. До одноклітинних еукаріотів належать одноклітинні твариноподібні, одноклітинні водорості, одноклітинні грибоподібні організми, яких можна об’єднати в групу Протисти. Багатоклітинними еукаріотами є рослини, гриби і тварини.

У процесі еволюції предки еукаріотів виникли завдяки симбіогенезу бактеріальних клітин й формуванню двомембранних органел. Через те геном еукаріотичних клітин може бути ядерним, пластидним і мітохондріальним.

Різноманітність рослин, грибів і тварин.

1. Особливості основних груп еукаріотів. Порівняння царств Гриби, Рослини, Тварини

Порівняльні ознаки	Царство Гриби	Царство Рослини	Царство Тварини
Клітинна стінка	З хітину	З целюлози	-
Наявність пластид	-	+	-
Кількість геномів	2	3	2
Запасаючий полісахарид	Глікоген	Крохмаль	Глікоген
Тип живлення	Гетеротрофність, осмотичне живлення	Фотоавтотрофний	Гетеротрофність
Спосіб життя	Прикріплений	Прикріплений	Активний

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: повторити матеріал теми параграф 47

Виконати завдання для навчання матеріалу

https://learningapps.org/9742920

https://learningapps.org/7582410

Для оцінювання

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7613037

7 квітня

Біологія

Тема: Неклітинні форми життя – віруси. Прокаріоти.

З вивченого раніше ми знаємо, що живі організми – це комплекси із складних органічних сполук. Їхнє тіло складається із однієї або багатьох клітин, що функціонально взаємодіють і утворюють єдине ціле. Але в процесі еволюції з’явились структури, що складаються з нуклеїнової кислоти і білкової молекули. Вони можуть перебувати поза клітиною, не виявляючи жодних властивостей живого. Потрапляючи в клітину, ці структури використовують її органели і молекули для здійснення процесу власного розмноження. Нові частини, опинившись у навколишньому середовищі, знову не виявляють жодних властивостей живого. Такими організмами є віруси. Вони становлять окреме царство живої природи – царство Віра – Vira, що означає – отрута.

Віруси — (від латинського virus — отрута) це неклітинні форми життя, автономні генетичні структури, що здатні проникати у певні живі клітини й розмножуватися тільки всередині їх.

Вірусологія — наука, що вивчає будову, хімічний склад, життєві форми й роль вірусів у природі та житті людини.

На даний час в організмі людини відомо близько 500 вірусів, а царство об’єднує більше трьох тисяч видів, які поділяються на 3 основні групи:

	Віруси
Тварин	Рослин	Бактеріофаги(бактерій)

Уперше описав віруси ботанік Д.Й.Івановський у 1892р. Вчений вивчив що збудник тютюнової мозаїки проходить крізь фільтр, який затримує бактерії, а екстракт цієї рослини зберігає здатність викликати захворювання у здорових рослин.

У 1898р. голландець Бейєринк ввів термін «вірус», хоча про нього говорив ще Луї Пастер.

Німецький бактеріолог Ф.Леффлер у 1897р. виявив збудника ящура ВРХ.

Американець В.Рід у 1901р. виявив вірус жовтої пропасниці у людини.

Француз Луї Пастер у 1885 р. перевірив на людині дію вакцини проти сказу.

Характеристика вірусів

Займають проміжне місце між живою і неживою природою. Життєвий цикл проявляється у двох формах: позактинна — не проявляє жодних ознак життєдіяльності, внутрішнє клітинних — відбувається процес розмноження

1. Внутрішньоклітинні організми

2. Відсутність клітинної оболонки, обміну речовин

3. Наявність тільки одного типу нуклеїнових кислот. ДНК або РНК

4. Геном представлено лінійними або кільцевими формами

5. Малий об’єм генетичної інформації

6. Не ростуть

7. Здатні до кристалізації

Будова вірусів:

Прості: молекула ДНК чи РНК, оточена тільки білковою оболонкою _ капсидом. Форма: паличкоподібна, нитка, кулька. (тютюнова мозаїка, мозаїка яблуні.)

Складні: має ще одну оболонку – суперкапсид, якаДНК-вмісні:-однониткова: фаг Х174

Модель вірусу тютюнової мозаїки: 1 — капсомер (білкова молекула); 2 — РНК.

ДНК-вмісні:-однониткова: фаг

ДНК двониткова: віруси оспи, герпесу

РНК- вмісні(однониткова): вірус тютюнової мозаїки, грипу; (двониткова): релвіруси

Механізм проникнення вірусів в організм:

У вірусу серцевина з ДНК або РНК та одна або дві білкові оболонки.

І стадія – Поверхневі антигени як цвяхи усівають зовнішню оболонку. Спочатку вірус своїми «цвяхами» (поверхневими білками) приклеюється до рецепторів поверхні клітини – господаря. Частина або весь вірус проникає в клітину, поступово втрачаючи свою оболонку.

ІІ стадія – НК вірусу копіюються з власних матриць і матеріалу клітин – господаря (хімічних елементів). Після реплікації НК утворюються нові віруси.

ІІІ стадія – вірус виходить з клітини шляхом «вибуху» після збільшення клітини та її загибелі. Але не всі віруси руйнують клітини, наприклад герпес – утворює міхурці. Вірус поширюється далі і інфікує нові клітини.

Стаді	виникнення	вірусної хвороби
І – приклеювання	ІІ – копіювання	ІІІ – вихід з клітини

Висока специфічність вірусів стосовно клітин хазяїв: часто віруси уражують лише певний тип клітин якогось виду організмів.

Так, вірус поліомієліту уражує лише нервові клітини людини, а вірус тютюнової мозаїки — клітини листків тютюну.

Життєвий цикл вірусів:

І фаза: віріон поза клітинами живих організмів, здатні кристалізуватися.

Поза клітиною-хазяїном віруси існують у формі віріонів. Їх розмір дуже малий — від 20 до 400 нанометрів. Віріон — це нуклеїнова кислота, упакованав спеціальну білкову оболонку — капсид. Якщо віріони вірусу мають тільки білкову оболонку, то такий вірус відносять до простих вірусів. На відміну від них група складних вірусів має ще одну оболонку — суперкапсид, яка формується із фрагмента мембрани клітини-хазяїна. У цю мембрану вбудовуються білки та глікопротеїди самого вірусу. Кількість білків, з яких складається капсид, невелика. Їх характерною властивістю є здатність до самозбирання. Морфологічні форми капсидів також не дуже різноманітні. У більшості випадків вони мають форму палички, нитки, кульки або правильного багатогранника. Проте, трапляються

віруси, які мають і більш складну форму.Невеликий розмір і простота будови вірусів пов’язана з невеликою кількістю генів у їхньому геномі. Деякі віруси кодують лише один білок (віруси-сателіти,

які можуть розмножуватися лише з допомогою інших вірусів), багато вірусівкодує 5–10 білків, а деякі, найбільші, віруси можуть кодувати до 200 білків.

ІІ фаза: усередині живих клітин.

Проникають через механічні пошкодження клітинної стінки, а у тварин можуть маскуватися під якусь хімічну макромолекулу і клітина сама їх поглинає шляхом ендоцитозу. Бактеріофаг просто проколює мембрану і впорскує всередину НК, як медичний шприц.

Після відкриття вірусів Д.Івановським, вчених тривалий час вони не привертали до уваги із-за труднощів у вивченні. Але успіхи молекулярної біології привели до того, що таємниці вірусів було відкрито.

Гіпотези походження вірусів:

1. Гіпотеза регресивної еволюції – віруси виникли з клітин, які втратили більшість органел.
2. Гіпотеза паралельної еволюції – віруси виникли в прадавні часи незалежно від клітин, використовуючи їхні можливості для перетворення енергії та синтезу білків.
3. Гіпотеза «скажених генів», висунута Джеймсом Уотсоном, твердить про те, що віруси як ділянки спадкового матеріалу клітин набули здатність існувати самостійно.
На сьогоднішній день не отримано переконливих доказів на підтримку чи спростування жодної гіпотези.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити відповідний параграф у підручнику № 46

Завдання для навчання

https://learningapps.org/3313722

https://naurok.com.ua/test/start/47745

https://naurok.com.ua/test/start/284518

Виконати тести для поурочного контролю

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=6469459

6 квітня

Біологія

ТЕМА: ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ФІЛОГЕНІЇ І СИСТЕМАТИКИ

· Що таке систематика?

· Як називаються окремі систематичні категорії?

· Які таксони ви знаєте?

· Що таке вид?

· Чи є відмінності у систематиці рослин і тварин?

· На які групи поділяють царства Рослини і Тварини?

· За якими принципами класифікують живі організми?

· Хто з вчених запровадив подвійні назви організмів (бінарну номенклатуру)?

1. Загальна кількість видів рослин і тварин невідома. (Так.)

2. Місця існування більшості видів — вологі тропічні ліси. (Так.)

3. Учені дали назви приблизно 10 млн видів. (Ні. Учені дали назви менш як 1,4 млн видів. Більшість «непізнаних» видів живуть у тропіках.)

4. На Землі набагато більше видів, ніж це необхідно. (Ні.)

5. Більшість видів не дає прямої користі людям. (Ні. Ми не знаємо всіх задумів природи. Буває, вдається застосувати плісняву або непомітну рослину для лікування важких хвороб.)

6. В одних місцях існує більше видів, ніж в інших. (Так.)

7. Біологічне різноманіття включає генетичне різноманіття, різноманіття видів та екосистем. (Так.)

8. Створення заповідників та зоопарків — найкращий спосіб збереження біологічного різноманіття. (Ні. Заповідники та зоопарки допомагають зберігати багато видів. Але для радикального розв’язання проблеми необхідно позбутися основних причин втрати біологічного різноманіття.)

9. Двома основними причинами втрати біологічного різноманіття є збільшення кількості населення в деяких країнах та зростання споживання природних ресурсів. (Так.)

10. Щойно біологічному виду починає загрожувати небезпека, він приречений до вимирання. (Ні. Види можна врятувати.)

Біорізноманіття – різноманіття організмів, видів та їхніх угруповань.

Біорізноманіття існує скрізь, – як у воді, так і на суходолі. Воно включає в себе всі організми: від мікроскопічних бактерій до рослин і тварин зі складною будовою.

Поняття ввів Едвард Вілсон в 1988р.

Наука, що займається вивченням закономірностей та еволюції біорізноманіття – диверсикологія.

Типи різноманіття:

· генетичне (різноманітність генів усіх організмів);

· видове (вивчає систематика );

· екосистемне (різноманітність біотопів і біоценозів у різних ділянках Землі).

Основними чинниками, що загрожують різноманіттю, є:

· скорочення ареалів через діяльність людини;

· надмірна експлуатація біоресурсів (н-д, рибальство знищило до 80% рибної біомаси);

· забруднене середовище (черепахи і пластик);

· вторгнення чужорідних видів (азійський короп у водоймах Європи).

Значення біорізноманіття:

· стійкість та розвиток біосфери;

· забезпечення колообігу речовин;

· регуляція клімату;

· забезпечення людини ресурсами: їжею, сировиною, ліками.

Систематика.

Біологічна систематика – біологічна наука, що займається класифікацією організмів.

Основні систематичні категорії ввів шведський учений Карл Лінней (XVIII ст.). Він також запровадив бінарну номенклатуру. Її сутність полягає в подвійному найменуванні латинською мовою. Перше слово позначає родову назву, друге – видову:

Homosapiens – людина

Drosophilamelanogaster – дрозофіла

Violarostata – фіалка

Фундаментальною основою сучасної систематики є ідея про єдність походження живих організмів й еволюцію органічного світу, що призвела до існуючого різноманіття живих організмів. Керуючись цими ідеями, сучасна систематика будує природну систему на основі філогенетичного споріднення (спільності походження, близькості і дальності спорідненості між різними видами) аналізованих форм. Ступінь родинних відносин між порівнюваними видами базується на їх морфологічному, анатомічному, біохімічному, генетичному критеріях.

Для систематизації величезної кількості живих істот у біології використовуються систематичні категорії, або таксони. Вони складають свою ієрархію підпорядкування, де таксони більш низького рангу входять до складу таксонів більш високого рангу. В даний час використовуються наступні основні таксони:

У разі необхідності застосовуються численні додаткові таксони – підтип, надклас, підряд.

3. Філогенія.

Філогенія – наука, що вивчає історичний процес розвитку органічного світу (філогенез). Для дослідження філогенезу сучасна біологія широко використовує новітні технології. Особливо ефективними є методи з галузі молекулярної біології та генетики й мікроскопічних досліджень. Також широко використовують математичне моделювання й побудову філогенетичних дерев.

Філогенетичне дерево – схема, яка відображає еволюційні зв’язки між різними таксонами, генами або іншими об'єктами, що мають загального предка.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: опрацювати матеріал підручника, ментальної карти.

Параграф 45

Виконати вправи для закріплення матеріалу

https://naurok.com.ua/test/start/2696

Завдання для контролю

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=3997136

30.03.2021

Біологія

Тема: «Еволюція людини. Етапи еволюції людини»

Чому в системі органічного світі немає окремого царства Люди?

1. Назвіть основні відмінності людини від тварини.

2. Який континент вважається Батьківщиною людства?

3. Вкажіть систематичне положення людини.

Всі сучасні люди, які проживають на Землі, належать до одного виду - Людина розумна, латинська назва якого Homo sapiens. Цей вид розглядається як сукупність популяцій, що поєднані генним потоком між собою, дають плодюче потомство, займають певний ареал, мають пристосування до умов життя і спільне походження.

Людина - біологічна істота, оскільки в неї наявні такі самі особливості, що й в усіх інших організмів. Це генетичний код, клітинна будова, процеси життєдіяльності, обмін речовин, енергії та інформації та ін. У системі органічного світу Людина розумна як біологічний вид належить до ссавців у межах типу Хордові. У людини, як і у всіх хордових, наявні хорда, зяброві щілини в глотці, нервова трубка (у зародковому розвитку) та ін. Як і всі ссавці, людина має диференційовані зуби, діафрагму, теплокровність, чотирикамерне серце, вигодовує малят молоком та ін.

Людина - суспільна істота, наділена свідомістю, членороздільною мовою, другою сигнальною системою, абстрактним мисленням і високим рівнем розумової діяльності. Вона характеризується вмінням створювати різноманітні знаряддя праці для виготовлення знарядь праці. Це дає підстави людині займати найвищий щабель розвитку органічного світу. Завдяки здатності концентрувати й передавати набутий досвід наступним поколінням, у людини формується культура (лат. cultura - догляд, освіта) - сукупність усіх матеріальних і духовних цінностей усього людства, створених упродовж його історії. Поняття культура об’єднує в собі науку, освіту, мистецтво, мораль, уклад життя та світогляд

Рис .1.1. Суспільна праця первісних людей

Рис. 1.2. Створення житла

Рис. 1.4. Поступова здатність до прямоходіння

Чинники еволюції людини

На сьогоднішній час у суспільстві існують різні теорії походження людини. Назвемо окремі з них: божественна теорія (теорія Розумного створення, або Розумного задуму), теорії Позаземного втручання, сіміальна (від. лат. sima — мавпа) теорія та ін. У сучасній науці домінують погляди щодо антропогенезу, який відбувся під впливом еволюційних чинників.

Походження людини якісно відмінне від видоутворення в тваринному світі. Еволюція людини відбувалася не тільки під впливом біологічних, а й соціальних чинників. У формуванні особливостей людини визначальну роль зіграли прямоходіння, праця, мова й суспільний спосіб життя. Велике значення в процесі еволюції мала поява альтруїзму (здатність до самопожертви заради інших). Еволюція людини на сучасному етапі спрямовується дією соціальних чинників антропогенезу. Проте вплив біологічних чинників не припиняється. Так, у результаті дії природного добору у людини виробляється стійкість до інфекційних хвороб, діє мутаційний процес, у малих популяціях велике значення мають процеси дрейфу генів, внаслідок міжрасових шлюбів відбувається генний потік та ін.

Антропологам вдалося зібрати практично цілий череп, пояс та скелет нижньої кінцівки, скелет верхньої кінцівки ардіпітека.

Сьогодні ардіпітека вважають безпосереднім попередником австралопітеків, від яких і почався рід Homo. Австралопітеки - мавпоподібні предки, яким було притаманне прямоходіння. Вони жили на відкритих просторах, де займалися полюванням, збиранням рослинної їжі, не відмовлялись від залишків тварин, що були здобиччю великих хижаків. На сьогодні описано декілька видів австралопітеків, серед яких найдавніші - австралопітек анаменський, австралопітек афарський (до цього виду належать останки відомої серед антропологів Люсі) (іл. 135), австралопітек африканський.

Рис.2.1. Зображення австралопітека

Людина вміла (Homo habilis) - найдавніший вид роду Людина, що з’явився в Східній Африці близько 2,4 млн років тому. Саме Людина уміла або один із її різновидів вважаються в теперішній час найвіро-гіднішими предками всіх пізніших представників людини. І саме цю дату можна вважати початком еволюції людини.

Рис. 2.2. Зображення Людини вмілої (Homo habilis)

Людина прямоходяча (Homo erectus, застаріла назва - архантропи) -викопний вид, який розглядають як безпосереднього попередника сучасної людини. Вважається, що ці люди з’явилися у Східній Африці, еволюціонували від Людини рудольфської і через Близький Схід (Людина грузинська) широко заселили Євразію аж до Китаю (Людина юаньмоуська, або синантропи). До цього виду відносять і пітекантропів (жили в Південно-Східній Азії), гейдельберзьких людей (мешкали в Європі та Західній Азії), Людину флореську (виявлена в Індонезії і названа «хобітом» за аналогією з істотами, придуманими Дж. Р. Толкіном).

Рис. 2.3. Зображення Людини прямоходячої (Homo erectus)

Людина неандертальська (Homo neanderthalensis, застаріла назва -палеонтропи) названа так тому, що перші залишки було знайдено в 1856 р. в печері в долині Неандерталь у Німеччині. Для неандертальців характерні низьке скошене чоло, суцільний надбрівний валик, недорозвинутий підборідний виступ, великі зуби. Користувалися кам’яними знаряддями, вміли добувати вогонь, поселялися на узбережжях річок, жили під природними навісами або в печерах, вміли говорити, хоча їхня мова була повільною. Неандертальці ховали своїх померлих.

Рис 2.4. Зображення Людини неандертальської (Homo neanderthalensis)

Кроманьйонська людина (Homo sapiens, інша назва - неантропи) названа так тому, що перший кістяк було знайдено в 1868 р. у печері Кро-Маньйон у департаменті Дордонь у Франції. Нові відкриття молекулярної біології вказують на те, що перші кроманьйонці постали близько 100 тис. років тому. Це були високі, могутньої статури люди, у яких суцільного надбрівного валика не було, був підборідний виступ, що свідчить про розвиток мови. Жили в печерах, носили одяг, створювали наскельні малюнки, гравюри, скульптури, прикраси та музику. Відрізнялись від своїх сучасних нащадків тільки дещо більшим об’ємом мозку і міцнішою будовою тіла. Займалися полюванням на великих бізонів, мамонтів, оленів, ведмедів і диких коней Отже, еволюція людини, як і еволюція багатьох видів, відбувалася в декілька етапі