Блог вчителя біології Савчук Олени Петрівни : Дистанційне навчання 9 клас 06.04

Тема уроку.

Карбонові кислоти, їх поширення у природі та класифікація. Карбоксильна характеристична група. Склад, будова молекул насичених одноосновних карбонових кислот, їхня загальна та структурні формули, ізомерія, систематична номенклатура і фізичні властивості. Хімічні властивості насичених одноосновних карбонових кислот. Реакція естерифікації. Одержання етанової кислоти.

«Відстрочена відгадка»

Хіба ми можемо уявити життя без цієї речовини? Без маринованих огірочків, грибів?

1. Знаходження в природі

Ø Мурашина кислота виробляється мурахами, знаходиться у кропиві і в хвої ялини.

Ø Масляна кислота – утворюється у разі прогіркання масла, є запахом поту.

Ø Капронова кислота - входить до складу козячого масла.

Ø Ізовалеріанова кислота – в коренях валеріани лікарської.

Ø Стеаринова і пальмітинова кислота – виділені з пальмової олії.

Ø Щавлева кислота - в щавлі, ревені, кислиці, шпінаті.

Ø Яблучна кислота – яблука.

Ø Лимонна кислота - апельсин, грейпфрут, лимон.

Ø Оцтова кислота – утворюється при прокисанні вина

Карбонові кислоти — це органічні речовини, молекули яких містять одну або кілька карбоксильних груп, сполучених з вуглеводневим радикалом або водневим атомом.

3. Функціональна група й будова карбонових кислот.

- карбоксильна група. Назву отримала від поєднання двох груп атомів карбонільної і гідроксильної.

Загальна формула має вигляд: С_nH₂_n₊₁COOH або R – COOH

4. Карбонові кислоти класифікують:

а) залежно від кількості карбоксильних груп у молекулі — на одноосновні, двохосновні та багатоосновні;

б) залежно від природи радикала — на насичені, ненасичені й ароматичні

Ø Насичені, наприклад пропіонова кислота

Ø Ненасичених, наприклад акрилова кислота

Ø Ароматичні, наприклад бензойна кислота

5. Гомологічний ряд й номенклатура карбонових кислот.

Найпростішими представниками є: Мурашина і оцтова кислоти.

Назва кислоти походить від назви відповідного вуглеводню: до назви алкана додають суфікс -ов- і закінчення -а. У зв'язку з тим що багато карбонових кислот було відкрито задовго до прийняття правил міжнародної номенклатури, більшість з них мають традиційні назви.

НАЗВИ КАРБОНОВИХ КИСЛОТ І ЇХНІХ СОЛЕЙ

Формула	Назва		Сіль
Формула	IUPAC	традиційна	Сіль
HCOOH	Метанова	Мурашина	Форміат
CH₃COOH	Етанова	Оцтова	Ацетат
CH₃CH₂COOH	Пропанова	Пропіонова	Пропіоат
CH₃(CH₂)₂COOH	Бутанова	Масляна	Бутилат
CH₃(CH₂)₃COOH	Пентанова	Валеріанова	Валеріат
CH₃(CH₂)₄COOH	Гексанова	Капронова	Капронат
С_І5Н₃₁СООН	Гексадеканова	Пальмітинова	Пальмітат
С_І7Н₃₅СООН	Октадеканова	Стеаринова	Стеарат

6. Фізичні властивості карбонових кислот.

Робота в парах (виписати з підручника фізичні властивості оцтової кислоти)

Нижчі карбонові кислоти — рідини з гострим запахом, добре розчинні у воді. З підвищенням відносної молекулярної маси розчинність кислот у воді зменшується, а температура кипіння підвищується. Вищі кислоти, починаючи з пеларгонової (нонанової) СН₃—(СН₂)₇—СООН,— тверді речовини, без запаху, нерозчинні у воді.

ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ КАРБОНОВИХ КИСЛОТ

Формула	Назва	t _пл. С	t _кип. С	Розчинність у воді
НСООН	Мурашина	8,2	100,7	Необмежено
СН₃СООН	Оцтова	16,6	117,7	Необмежено
С₂Н₅СООН	Пропіонова	-20,8	140,8	Необмежено
С₃Н₇СООН	Масляна	-5,3	163,3	Добре
С₄Н₉СООН	Валеріанова	-34,5	186,4	Погано
С₅Н₁₁СООН	Капронова	-3,9	205,3	Погано
С_І5Н₃₁СООН	Пальмітинова	52,5	390	Не розчиняється
С_І7Н₃₅СООН	Стеаринова	71,0	432	Не розчиняється

Необхідно відзначити такі властивості кислот, як їхня порівняно мала леткість, розчинність у воді одних і нерозчинність інших. У встановленні водневих зв'язків беруть участь атоми Оксигену гідроксильних груп. Унаслідок рухливості π-зв'язку електронна густина на карбонільному атомі Оксигену більша, він переважно бере участь в утворенні водневих зв'язків.

Оскільки в молекулах кислот одночасно присутні й негативно, й позитивно заряджені атоми, можуть утворюватися подвоєні молекули — дімери з двома водневими зв'язками:

У такому випадку асоціація молекул виявляється більш міцною, ніж за наявності одного водневого зв'язку.

7. Електронна будова карбоксильної групи.

Електронні взаємодії в карбоксильній груді досить складні, спостерігається сполучення неподіленої електронної пари гідроксильного Оксигену з електронами π-зв'язку.

В результаті зсуву електронної густини подвійного зв'язку до Оксигену атом Карбону набуває надлишкового позитивного заряду. З цієї причини електрони гідроксильного атома Оксигену (неподілені електрони й електрони зв'язку С = О) зміщуються до атома Карбону, а в результаті зниження електронної густини на атомі Оксигену до нього зміщуються електрони зв'язку О—Н. Атом Гідрогену у зв'язку з цим легше відщеплюється у вигляді протона, що й зумовлює кислотні властивості речовини. Зсув електронної густини зв'язків у карбоксильній групі можна виразити такою формулою:

Зсув електронної густини від гідроксильного атома Оксигену до атома Карбону трохи зменшує на ньому позитивний заряд, а отже, і полярність зв'язку С = О , тому варто очікувати зниження реакційної здатності карбонільної групи.

Одноосновні карбонові кислоти.

До одноосновних насичених карбонових кислот належать органічні речовини, в молекулах яких є одна карбоксильна група, зв'язана з радикалом насиченого вуглеводню або з атомом водню.

9. Хімічні властивості.

Ставимо проблемне питання : «Властивості якого класу неорганічних речовин подібні до властивостей оцтової кислоти?»

1. Вплив кислот на індикатори.

Оцтова кислота є слабкою кислотою, тому змінює колір індикаторів

СН₃СООН ↔ СН₃СОО^- + Н⁺

Лабораторний дослід «Дія кислот на індикатора».

У дві пробірки налити 1—2 мл розчину оцтової кислоти й додати декілька крапель розчинів лакмусу й метилового оранжевого.

2. Взаємодія з металами.

2СН₃СООН + Mg → (СН₃СОО)₂ Mg + H₂

Лабораторний дослід «Взаємодія кислот з металами й лугами».

У дві пробірки налити розчини оцтової і хлоридної кислот. В обидві пробірки додати трохи порошку магнію або магнієвих ошурків. Порівняти активність взаємодії цих кислот з магнієм.

3. Взаємодія з оксидами металів.

2СН₃СООН + CaO → (СН₃СОО)₂ Ca + H₂O

У пробірку налити розчини оцтової кислот. Додати трохи порошку цинк оксиду.

4. Взаємодія з лугами.

СН₃СООН + NaOH → СН₃СООNa + H₂O

Лабораторний дослід«Взаємодія кислот з лугами».

У пробірку налити розчин лугу й додати декілька крапель фенолфталеїну. Потім по краплях додавати розчин оцтової кислоти до знебарвлення розчину.

5. Взаємодія з солями слабких кислот.

2СН₃СООН + CaСO₃ → (СН₃СОО)₂Ca + H₂O + СО₂

Лабораторний дослід«Взаємодія кислот з солями».

У пробірку налити розчин кислоти. Потім додати шматок крейди.

6. Горіння.

Як і більшість органічних сполук, карбонові кислоти дуже добре горять, причому чим більший вуглеводневий радикал, тим більша ймовірність протікання реакції горіння з виділенням сажі (вільного вуглецю):

СН₃СООН + 2О₂→ 2H₂O + 2СО₂

С_І7Н₃₅СООН + 8О₂→ 18H₂O + 17С

7. Реакція естерифікації.

Карбонові кислоти здатні взаємодіяти зі спиртами з утворенням естерів:

Молекула кислоти віддає гідроксигрупу, а молекула спирту — атом Гідрогену.

Реакція естерифікації відбувається у присутності сульфатної кислоти, яка в цьому випадку відіграє роль каталізатора, й водовіднімаючої речовини. Роль водовіднімаючої речовини в даному випадку полягає в полегшенні протікання реакції і зсуві рівноваги у бік утворення продуктів реакції.

8. Взаємодія з хлором.

Під впливом карбоксильної групи в молекулі карбонової кисло-. ти збільшується рухливість атомів Гідрогену, що стоять при атомі Карбону у вуглеводневому радикалі, який розташований поряд з карбоксильною групою (в α-положенні). Тому ці атоми Гідрогену можуть легко заміщатися (наприклад, галогенами):

Чим більше атомі гідрогену заміщені на атоми хлору, тим кислота буде проявляти кислотні властивості.

Вплив карбоксильної групи розглядається на прикладі реакції хлорування карбонових кислот. Насичені вуглеводні вступають у взаємодію з галогенами складніше. Вплив вуглеводневого радикала на карбоксильну групу помітний, якщо розглядати зміну сили карбонових кислот зі збільшенням радикала: чим більший радикал, тим менш рухливий атом Гідрогену карбоксильної групи і тим слабшою є кислота. Зі збільшенням вуглеводневого радикала в гомологічному ряду одноосновних насичених кислот сила кислот зменшується. Відповідно, найсильнішою кислотою цього ряду є мурашина кислота.

Складаємо схему-шпаргалку хімічних властивостей оцтової кислоти.

Робимо висновок про подібність властивостей етанової кислоти до властивостей неорганічних кислот.

Оцтова кислота

- дисоціація - з основами

- з металами - із солями

- з основними і амфотерними - зі спиртами

оксидами

10. Одержання кислот.

1. Сучасний синтетичний спосіб одержання оцтової кислоти заснований на окисненні оцтового альдегіду, що виходить при гідратації ацетилену:

2. Велике значення має спосіб одержання оцтової кислоти, заснований на окисненні бутану:

3. Окиснення альдегідів (реакція срібного дзеркала):

СН₃СОН + Ag₂O → СН₃СОOН + 2Ag

11. Застосування.

Застосування мурашиної кислоти.

Оскільки при нагріванні мурашиної кислоти із сульфатною виділяється чадний газ, то її часто використовують у лабораторії для одержання чистого чадного газу.

Мурашина кислота широко використовується в органічному синтезі як протрава при фарбуванні текстилю, у бджільництві проти вароатозу, для одержання пестицидів та ін. У медицині вона застосовується у вигляді 1%-го спиртового розчину (мурашиний спирт) як розтирка при невралгіях, міозитах та інших захворюваннях.

Застосування оцтової кислоти.

Оцтова кислота серед органічних кислот використовується найбільше. У цьому плані її можна порівняти із сульфатною кислотою.

У результаті реакції плюмбум (II) оксиду з оцтовою кислотою утворюється плюмбум (II) ацетат РЬ(СН₃СОО)₂, розчин якого застосовується в медицині (свинцева примочка).

При взаємодії ферум (III) гідроксиду з кислотою одержують фе-рум (III) ацетат Fе(СН₃СОО)_з, відомий як протрава при фарбуванні. При нанесенні на тканину він, з одного боку, міцно утримується волокнами, з іншого — добре утримує барвник.

Найчастіше оцтова кислота утворює з важкими металами солі, у складі яких поряд з кислотними залишками містяться гідроксильні групи, наприклад РЬ(СН₃СОО)₂ РЬ(ОН)₂.

Оцтова кислота використовується для одержання естерів, наприклад етилацетату, інших естерів, які завдяки приємному запаху застосовуються як віддушки у парфумерній та харчовій промисловості.

У сільському господарстві та харчовій промисловості оцтова кислота, а також її найближчі гомологи — мурашина і пропіонова — використовуються як консерванти, що дозволяє зберігати високу поживність кормів і запобігати гнилісним процесам.

Оцтова кислота застосовується для одержання барвників, ацетатного волокна, лікарських препаратів, зокрема аспірину (ацетилсаліцилової кислоти).

10. Як називається функціональна група органічних кислот?

11. Як називаються органічні кислоти, що містять карбоксильну групу?

12. Який агрегатний стан оцтової кислоти? А який у вищих карбонових кислот, що містять 15 і більше атомів Карбону?

13. Чому в разі дії натрієм на оцтову кислоту виділяється газ? Який?

14. Який газ виділяється під час дії оцтової кислоти на соду?

15. Де застосовують оцтову кислоту?

16. Чому болісні укуси мурашок? (Обпалюють мурашиною кислотою)

17. Які кислоти є вітамінами? (Аскорбінова)

18. Завдання за допомогою сервісу.

learningApps.Org «Карбонові кислоти»

Підготувати міні-проекти на теми:

«Перше застосування оцтової кислоти»

«Застосування оцтової кислоти в харчовій промисловості»

«Як моя родина використовує оцет»

Доброго дня!
Біологія

13 квітня

У нас сьогодні узагальнення за темою : «Еволюція органічного світу»

Пишемо на подвійних листочках відповідно до свого варіанту. Завдання переписуємо.

1 варіант

І. Виберіть одну правильну відповідь.(0,5 бала)

1. Наука,що вивчає вимерлі організми, які колись жили на нашій планеті:

А) біохімія Б)біогеографія В)антропологія Г) палеонтологія

2. Теорія,прихильники якої вважають,що життя на Землі існувало вічно, називається теорією:

А) абіогенезу Б) стаціонарного стану В) креаціонізму г) панспермії.

3. Загальна кількість особин на певній території, які належать до однієї популяції:

А)структура популяції Б) ареал популяції

В) щільність популяції В) чисельність популяції

4.Природний добір, за класичним дарвінізмом, є наслідком:

А) модифікаційної мінливості Б)дивергенції

В)боротьби за існування Г)конвергенції

5.Назвіть найдавнішого представника роду Людина:

А) людина прямоходяча Б)людина розумна

В) людина вміла г) людина неандертальська

6.Випадкова зміна частот зустрічальностей алелей у популяції-це:

А) міграція Б) ізоляція В) дрейф генів Г)хвилі популяції.

(по 1 балу)

7.Утворення кількох видів птахів, які живуть на різних островах одного архіпелагу, з одного предкового є прикладом видоутворення:

А)алопатричного Б) симпатричного

В) шляхом схрещування Г) шляхом поліплоїдізації

8.Неандертальці жили на території:

А) Південної Америки Б) Австралії

В) Європи Г)Азії

9. Назвіть фактори еволюції за Ж.-Б.Ламарком:

А) природний добір Б)прагнення організму до вдосконалення

В) боротьба за існування Г) визначена мінливість

10. Походження горил і шимпанзе від одного спільного предка є прикладом дії добору:

А)стабілізуючого Б)статевого

В) дизруптивного Г) рушійного

(по 1,5 бали)

11.Розташуйте в правильній послідовності представників родини Люди в порядку їх виникнення, починаючи від найдавнішого:

А) ардипітек Б) сахельантроп

В)неандерталець Г)австралопітек

12. Установіть відповідність між критерієм виду (1–3) та тим, що він характеризує (А–Г):

1.географічний А) зону поширення виду

2.екологічний Б) схожість процесів життєдіяльності і можливість схрещування

3. морфологічний В) схожість процесів зовнішньої і внутрішньої будови організмів

Г)умови існування виду, його місце в біогеоценозі,взаємовідносини з

іншими видами

(2 бали)

Охарактеризуйте абіогенетичну теорію виникнення життя на Землі.

2 варіант

І. Виберіть одну правильну відповідь.(0,5 бала)

1. Елементарною одиницею еволюції за сучасними поглядами вважається:

А) вид Б) особина В) біосфера Г) популяція

2.Середня кількість особин на одиницю площі чи об’єму на певній території, які належать до однієї популяції,-це:

А)структура популяції Б) ареал популяції

В) щільність популяції В) чисельність популяції

3. Теорія,прихильники якої вважають, що різні форми життя на Землі створені вищою, надприродною силою, називається теорією:

А) абіогенезу Б) стаціонарного стану В) креаціонізму г) панспермії.

4.Критерій виду, який характеризує кількість і структуру хромосом виду, його каріотип:

А) екологічний Б) біохімічний

В)морфологічний Г)генетичний

5.Пристосування живих організмів до певних умов середовища існування-це:

А) адаптація Б) дивергенція

В) конвергенція Г) мутація

6. 7млн. років тому в Африці жили:

А) ардіпітеки Б)сахальантропи

В) парантропи Г)неандертальці

(по 1 балу)

7.Утворення кількох видів птахів, які спеціалізуються на живленні комахами на гілках різної товщини, з одного предкового є прикладом видоутворення:

А)алопатричного Б) симпатричного

В) шляхом схрещування Г) шляхом поліплоїдізації

8. Назвіть фактори еволюції за Ч. Дарвіном:

А) природний добір Б)прагнення організму до вдосконалення

В) вправляння і не вправляння органів Г) визначена мінливість

9. Популяцією є сукупність щук:

А)усієї Євразії Б) усієї України

В) одного акваріума Г)озера Світязь

10.Утворення великого червоного гребінця у самців курей є прикладом добору:

А)стабілізуючого Б)статевого

В) дизруптивного Г) рушійного

(по 1,5 бали)

11.Розташуйте в правильній послідовності представників роду Людина в порядку їх виникнення, починаючи від найдавнішого:

А) людина прямоходяча Б)людина розумна

В) людина вміла г) людина неандертальська

12. Установіть відповідність між фактором еволюції (1–3) та його описом (А–Г):

1.міграції А) диференційоване виживання більш пристосованих до певних умов

існування особин у популяції

2.природний добір Б) переміщення особин з однієї популяції в іншу або на нові території

3. хвилі популяції В) розділення популяцій одного виду через виникнення між ними

якихось бар’єрів (фізичних або екологічних)

Г) коливання чисельності природних популяцій внаслідок кліматичних,

біологічних або інших факторів

(2 бали)

Охарактеризуйте біогенетичну теорію виникнення життя на Землі.

08 квітня Біологія

Тема: «Еволюція людини. Етапи еволюції людини»

Чому в системі органічного світі немає окремого царства Люди?

1. Назвіть основні відмінності людини від тварини.

2. Який континент вважається Батьківщиною людства?

3. Вкажіть систематичне положення людини.

Всі сучасні люди, які проживають на Землі, належать до одного виду - Людина розумна, латинська назва якого Homo sapiens. Цей вид розглядається як сукупність популяцій, що поєднані генним потоком між собою, дають плодюче потомство, займають певний ареал, мають пристосування до умов життя і спільне походження.

Людина - біологічна істота, оскільки в неї наявні такі самі особливості, що й в усіх інших організмів. Це генетичний код, клітинна будова, процеси життєдіяльності, обмін речовин, енергії та інформації та ін. У системі органічного світу Людина розумна як біологічний вид належить до ссавців у межах типу Хордові. У людини, як і у всіх хордових, наявні хорда, зяброві щілини в глотці, нервова трубка (у зародковому розвитку) та ін. Як і всі ссавці, людина має диференційовані зуби, діафрагму, теплокровність, чотирикамерне серце, вигодовує малят молоком та ін.

Людина - суспільна істота, наділена свідомістю, членороздільною мовою, другою сигнальною системою, абстрактним мисленням і високим рівнем розумової діяльності. Вона характеризується вмінням створювати різноманітні знаряддя праці для виготовлення знарядь праці. Це дає підстави людині займати найвищий щабель розвитку органічного світу. Завдяки здатності концентрувати й передавати набутий досвід наступним поколінням, у людини формується культура (лат. cultura - догляд, освіта) - сукупність усіх матеріальних і духовних цінностей усього людства, створених упродовж його історії. Поняття культура об’єднує в собі науку, освіту, мистецтво, мораль, уклад життя та світогляд

Рис .1.1. Суспільна праця первісних людей

Рис. 1.2. Створення житла

Рис. 1.4. Поступова здатність до прямоходіння

Чинники еволюції людини

На сьогоднішній час у суспільстві існують різні теорії походження людини. Назвемо окремі з них: божественна теорія (теорія Розумного створення, або Розумного задуму), теорії Позаземного втручання, сіміальна (від. лат. sima — мавпа) теорія та ін. У сучасній науці домінують погляди щодо антропогенезу, який відбувся під впливом еволюційних чинників.

Походження людини якісно відмінне від видоутворення в тваринному світі. Еволюція людини відбувалася не тільки під впливом біологічних, а й соціальних чинників. У формуванні особливостей людини визначальну роль зіграли прямоходіння, праця, мова й суспільний спосіб життя. Велике значення в процесі еволюції мала поява альтруїзму (здатність до самопожертви заради інших). Еволюція людини на сучасному етапі спрямовується дією соціальних чинників антропогенезу. Проте вплив біологічних чинників не припиняється. Так, у результаті дії природного добору у людини виробляється стійкість до інфекційних хвороб, діє мутаційний процес, у малих популяціях велике значення мають процеси дрейфу генів, внаслідок міжрасових шлюбів відбувається генний потік та ін.

Антропологам вдалося зібрати практично цілий череп, пояс та скелет нижньої кінцівки, скелет верхньої кінцівки ардіпітека.

Сьогодні ардіпітека вважають безпосереднім попередником австралопітеків, від яких і почався рід Homo. Австралопітеки - мавпоподібні предки, яким було притаманне прямоходіння. Вони жили на відкритих просторах, де займалися полюванням, збиранням рослинної їжі, не відмовлялись від залишків тварин, що були здобиччю великих хижаків. На сьогодні описано декілька видів австралопітеків, серед яких найдавніші - австралопітек анаменський, австралопітек афарський (до цього виду належать останки відомої серед антропологів Люсі) (іл. 135), австралопітек африканський.

Рис.2.1. Зображення австралопітека

Людина вміла (Homo habilis) - найдавніший вид роду Людина, що з’явився в Східній Африці близько 2,4 млн років тому. Саме Людина уміла або один із її різновидів вважаються в теперішній час найвіро-гіднішими предками всіх пізніших представників людини. І саме цю дату можна вважати початком еволюції людини.

Рис. 2.2. Зображення Людини вмілої (Homo habilis)

Людина прямоходяча (Homo erectus, застаріла назва - архантропи) -викопний вид, який розглядають як безпосереднього попередника сучасної людини. Вважається, що ці люди з’явилися у Східній Африці, еволюціонували від Людини рудольфської і через Близький Схід (Людина грузинська) широко заселили Євразію аж до Китаю (Людина юаньмоуська, або синантропи). До цього виду відносять і пітекантропів (жили в Південно-Східній Азії), гейдельберзьких людей (мешкали в Європі та Західній Азії), Людину флореську (виявлена в Індонезії і названа «хобітом» за аналогією з істотами, придуманими Дж. Р. Толкіном).

Рис. 2.3. Зображення Людини прямоходячої (Homo erectus)

Людина неандертальська (Homo neanderthalensis, застаріла назва -палеонтропи) названа так тому, що перші залишки було знайдено в 1856 р. в печері в долині Неандерталь у Німеччині. Для неандертальців характерні низьке скошене чоло, суцільний надбрівний валик, недорозвинутий підборідний виступ, великі зуби. Користувалися кам’яними знаряддями, вміли добувати вогонь, поселялися на узбережжях річок, жили під природними навісами або в печерах, вміли говорити, хоча їхня мова була повільною. Неандертальці ховали своїх померлих.

Рис 2.4. Зображення Людини неандертальської (Homo neanderthalensis)

Кроманьйонська людина (Homo sapiens, інша назва - неантропи) названа так тому, що перший кістяк було знайдено в 1868 р. у печері Кро-Маньйон у департаменті Дордонь у Франції. Нові відкриття молекулярної біології вказують на те, що перші кроманьйонці постали близько 100 тис. років тому. Це були високі, могутньої статури люди, у яких суцільного надбрівного валика не було, був підборідний виступ, що свідчить про розвиток мови. Жили в печерах, носили одяг, створювали наскельні малюнки, гравюри, скульптури, прикраси та музику. Відрізнялись від своїх сучасних нащадків тільки дещо більшим об’ємом мозку і міцнішою будовою тіла. Займалися полюванням на великих бізонів, мамонтів, оленів, ведмедів і диких коней Отже, еволюція людини, як і еволюція багатьох видів, відбувалася в декілька етапі

Рис. 2.5. Зображення Кроманьйонської людини (Homo sapiens)

Вправа для вивчення матеріалу https://learningapps.org/6801664

Домашнє завдання:

Прочитати параграф 44

Заповнити порівняльну таблицю етапів розвитку людини

*Етапи еволюції людини*	*Соціальний розвиток*	*Біологічний розвиток*

Виконати тести для контролю https://naurok.com.ua/test/start/39190

https://naurok.com.ua/test/start/69068

07квітня 2020 р.

Хімія

Тема: Поняття про багатоатомні спирти на прикладі гліцеролу, його хімічні властивості.

Багатоатомні спирти розглянемо на прикладі трьохатомного спирту гліцеролу (стара назва гліцерин).

Якщо спирт трьохатомний, то в нього три атоми Гідрогену заміщено на три гідроксильні групи:

Алкан із трьома атомами Карбону називається пропан, наявність гідроксильної групи додає в назви спиртів суфікс -ол-. У нашому випадку три таких групи, отже, назва гліцеролу за систематичною номенклатурою — пропан-1,2,3-тріол.

Фізичні властивості

Трьохатомний спирт гліцерол — безбарвна, в’язка, солодка на смак рідина. Змішується з водою в будь-яких співвідношеннях. Температура плавлення--+18 °С, кипіння--+290 °С.

Дослід «Розчинення гліцеролу»

У склянку наллємо близько 100 мл води, потім додамо 3-5 мл гліцеролу. Гліцерол спочатку опускається на дно, він має більшу густину, ніж вода, але поступово розчиняється, й утворюється прозорий безбарвний розчин. Розчинення значно прискорюється під час перемішування.

Хімічні властивості

1. Горіння, або повне окиснення

Багатоатомні спирти теж горять, і при цьому також утворюються вуглекислий газ і вода (за достатньої кількості кисню).

Горіння гліцеролу:

Ця реакція відбувається з виділенням великої кількості тепла.

2. Якісна реакція на багатоатомні спирти

Багатоатомні спирти, у тому числі й гліцерол, можна визначити з допомогою якісної реакції.

Дослід «Якісна реакція на гліцерол»

Якісним реактивом на гліцерол є купрум(ІІ) гідроксид. Тому одержимо спочатку цей реактив. У пробірку з 1-2 мл блакитного розчину купрум(ІІ) сульфату додамо розчин натрій гідроксиду до випадіння блакитного осаду купрум(ІІ) гідроксиду.

У чисту пробірку наллємо 1-2 мл гліцеролу й додамо стільки ж отриманого купрум(ІІ) гідроксиду. Перемішаємо реагенти. Блакитний осад зникає, й утворюється рідина синього кольору.

Взаємодія з гідроксидом міді (ІІ). Ця реакція характерна тільки для багатоатомних спиртів. Осад гідроксиду міді(ІІ) розчиняється в етиленгліколі та гліцерині з утворенням розчину яскраво-синього кольору:

Сu(OH)₂ + 2CH₂OH – CH₂OH→ + H₂O;

Гліколят міді (ІІ)

Сu(OH)₂ + 2CH₂OH – CHOH – CH₂OH→

Гліцерат міді (ІІ)

Добування і застосування етиленгліколю і гліцерину. Етиленгліколь добувають у промисловості гідратацією (приєднання води) етиленоксиду:

Як і одноатомні спирти, етиленгліколь можна добути гідролізом галогенопохідних алканів водним розчином лугів. Для цієї реакції необхідні 1,2-дигалогенопохідні етану:

СН₂Сl—СН₂С1+2Н₂О

—СН₂ОН+2НСl

1 2-Дихлоретан

Етиленгліколь утворюється під час пропускання етилену крізь розчин перманганату калію, при цьому відбуваються окислення і гідратація етилену:

СН₂=СН₂+ [0] +Н₂0 → СН₂ОН—СН₂ОН

Гліцерин добувають синтетично з пропілену.за такою схемою:

CH₂═CH – CH₃

CH₂═CH – CH₂O

Пропілен Аліловий спирт

→

CH₂OH – CHOH - CH₂OH

Гліцерин входить до складу природних сполук - жирів рослинного і тваринного походження - і може бути виділений з них.

Етиленгліколь і гліцерин використовуються в промисловому органічному синтезі. Гліцерин застосовують для виробництва мастил, як зм'якшувач шкіри і тканин, у парфюмерній, фармацевтичній і харчовій промисловості.

Водні розчини етиленгліколю і гліцерину замерзають при низьких температурах, тому їх використовують як антифризи - рідини з низькою температурою замерзання, які застосовуються для охолодження двигунів внутрішнього згоряння.

Єдиний практично важливий представник трьохатомного спирту. Сиропоподібна солодка рідина, без кольору, добре розчинна у воді. Водні розчини гліцерину замерзають при низькій температурі.

Гліцерин широко розповсюджений у природі, є основним спиртом, приймає участь у будові молекул різних груп ліпідів. У промисловості гліцерин добувають гідролізом ацилгліцеринів

Гліцерин широко використовується в багатьох галузях промисловості. Основна його кількість розходується для добування похідних - гліфталевих смол, нітрогліцерину.

У харчовій промисловості гліцерин використовують для приготування лікерів та безалкогольних напоїв, у паперовій та шкіряній промисловості - для збереження матеріалів від висихання. Він входить до складу багатьох косметичних препаратів і широко використовується як пом'ягчуюча шкіру речовина

Гліцерол входить до складу багатьох косметичних засобів для зм’якшення шкіри (почитайте склад крему для рук, наприклад), як консервант і як засіб, що запобігає замерзанню й висиханню рідин. Його застосовують для одержання тринітрогліцеролу (вибухова речовина й лікарський засіб у разі серцевих захворювань).

Двохатомні спирти (гліколі) — похідні алканів, у молекулах яких два атоми Гідрогену заміщені на дві гідроксильні групи. Загальна формула гомологічного ряду гліколів — С_пН_2n(ОН)₂. Перший представник цього ряду — етан-1,2-діол (тривіальна назва — етиленгліколь). Триатомні спирти (гліцероли) — похідні алканів, у молекулах яких три атоми Гідрогену біля різних атомів Карбону заміщені на три гідроксильні групи. Загальна формула гомологічного ряду гліцеролів — С_nН_2n-1(ОН)₃. Перший представник цього ряду — пропан-1,2,3-тріол (тривіальна назва — гліцерол, застаріла тривіальна назва — гліцерин).

Хімічні властивості багатоатомних спиртів аналогічні до властивостей одноатомних насичених спиртів і визначаються наявністю кількох груп -ОН. У реакції можуть брати участь як одна, так і декілька групи -ОН. Кількість гідроксильних груп позначається на хімічній активності сполук, зокрема, з ростом їх кількості підсилюються кислотні властивості сполуки. Тому багатоатомні спирти легко реагують не лише з лужними металами, але й з лугами і навіть з гідроксидами важких металічних елементів.

Лабораторний дослід №11

Домашнє завдання: Параграф 32,

Виконати тести для контролю https://naurok.com.ua/test/start/128828

https://naurok.com.ua/test/start/49246

06 квітня 2020 р.

Хімія

Тема: Поняття про спирти.

Перш, ніж перейти до вивчення нової теми, пригадаємо, що ми вивчали на минулих уроках.

Завдання 1.

Запишіть загальні формули алканів, алкенів, та алкінів. Наведіть по одному прикладу, та назвіть сполуку.

С_nН_2n+2 – С₄Н₁₀ (бутан); С_nН_2n – С₅Н₁₀ (пентен);

С_nН_2n-2 – С₃Н₄(пропін);

Завдання 2.

З яких елементів складаються вуглеводні? Дайте їх визначення.

С – Карбон (Вуглець), Н – Гідроген (Н₂ – Водень).

Отож, на попередніх уроках ми вивчали органічні речовини, які містять в своєму складі лише Карбон і Гідроген. Ці речовини – вуглеводні. Сьогодні ми познайомимось з новим класом органічних сполук, до яких входить також Оксиген. Цей клас називають оксигеновмісним.

«Спирти. Їх хімічні властивості.»

Отже, як вже було сказано, оксигеновмісні органічні сполуки поділяються на класи. Це залежить від наявності в молекулах функціональних груп.

На сьогоднішньому уроці ми розглянемо найпростіший клас оксигеновмісних органічних сполук – спирти. Спирти – це похідні вуглеводнів, в молекулах яких один, або декілька атомів Гідрогену заміщені гідроксильними групами. Група –ОН є функціональною групою спиртів.

Приклад:

СН₄ СН₃-ОН

С₂Н₆ С₂Н₅-ОН

Отже молекула спирту складається з вуглеводневого залишку та гідроксильної групи. І якщо замінити атом Гідрогену в загальній формулі алканів на ОН-групу, то отримаємо загальну формулу насичених одноатомних спиртів - С_nН_2n+1ОН (n=1, 2, …).

1. Класифікація спиртів.

Спирти можна класифікувати за кількома ознаками:

2. Назви спиртів.

Назва одноатомного спирту складається з назви представника алканів + суфікс –ол. Їх ми назвемо без проблем. Проте є спирти, у яких ОН-група не завжди стоїть в кінці ланцюга, чи ланцюг може розгалужуватись. Для того, щоб правильно назвати молекулу спирту, спочатку його нумерують, при чому так, щоб ОН-група була ближче до початку ланцюга, у випадку розгалуження – вибирають найдовший вуглеводневий ланцюг, сполучений з гідроксильною групою і також нумерують.

Для прикладу розглянемо кілька сполук.

3 2 1

СН₃─ СН₂ ─ СН₂ ─ ОН пропанол -1

4 3 2 1

СН₃─ СН -- СН─ СН₂ ─ ОН 2,3-диметилбутанол -1

СН₃СН₃

Для кращого засвоєння матеріалу зобразіть на дошці наступне:

2-метил, 3-етил пентанол-1, 2-метил бутанол-2.

Назвіть дані формули:

СН₃

1 2 3 4

ОН─СН₃─ С ─ СН─ СН₂ (2,2,3-триметилбутанол -1)

СН₃СН₃

СН₃

6 5 4 3 2 1

СН₃─СН₃─

СН─ СН ─ СН─ СН₂ (3,4 диметил гексанол-3)

СН₃ОН

Ті самі спирти можна називати і по іншому. Наприклад метанол – метиловий спирт, етанол – етиловий спирт. 2-атомні спирти мають закінчення –діол, 3-атомні –триол.

3. Ізомерія спиртів.

Для спиртів характерна структурна ізомерія. Вона зумовлена різним положенням ОН-груп і будовою карбонового ланцюга.

Для спиртів властива також міжкласова ізомерія. Для прикладу: ізомером етанолу є діетиловий етер.

СН₃-СН₂-ОН СН₃-О-СН₃

Їх загальна формула R-O-R.

Фізичні властивості метанолу та етанолу.

Метанол – летка безбарвна рідина зі специфічним запахом. Температура кипіння 64,5 ^оС. Дуже отруйний, потрапляння 10 мл в організм людини спричиняє повну сліпоту, а 40-50 мл – смерть. Метанол – це сильна отрута, яка окислюється в організмі до формальдегіду. Формальдегід в свою чергу має перший клас небезпеки для людини і класифікується, як надзвичайно небезпечна речовина.

Ви мабуть чули в новинах про отруєння метанолом. За недавніми даними в Харківській, Донецькій, Луганській, Миколаївській і Житомирській областях від вживання сурогатного алкоголю зафіксовані майже сто випадків отруєнь фальсифікованим небезпечним алкоголем, із них майже половина випадків завершилися летально.

Етанол – летка безбарвна рідина зі специфічним запахом. Температура кипіння 78,4 ^оС. Помірно отруйний, летальна доза може коливатись від 500 до 700 мл.

Добування спиртів.

1. В промисловості метанол добувають із синтез-газу (суміш монооксиду вуглецю і водню).

CO + H₂ (t, P, CuO) → CH₃OH

2. Етанол, як правило, добувають спиртовим бродінням глюкози, проте також можливі і інші методи.

C₆H₁₂O₆ → 2C₂H₅OH + 2CO₂ + 2H₂O

C₂H₄ + H₂O (t, H⁺) → C₂H₅OH

Хімічні властивості.

Спирти – нейтральні речовини. Вони не дисоціюють на йони і тому не змінюють забарвлення індикаторів.

1. Горіння спиртів. При підпалюванні спирт горить світлим полум’ям з виділенням великої кількості теплоти. Зазвичай при горіння спиртів утворюються вуглекислий газ та вода:

2 CH₃OH + 3O₂ → 2CO₂ + 4H₂O

C₂H₅OH +3O₂ → 2CO₂ + 3H₂O

2. Спирти проявляють слабкі кислотні властивості – реагують з активними металами. При дії на спирт лужних металів відбувається заміщення атома Гідрогену з ОН-групи на атом Ме. Речовини, що утворилися називаються алкоголятами (від давньої назви спиртів –«алкоголі»).

2C₂H₅OH + 2Na → 2C₂H₅ONa + H₂↑

Алкоголяти спиртів прийнято називати таким чином: до назви відповідного вуглеводневого радикалу додається закінчення «-ат». Таким чином отримана сполука має назву натрій етилат.

Як бачимо, атоми Н, зв’язані з атомом О є більш активними, порівняно з атомами Н, що зв’язані з атомами С.

3. Спирти також проявляють слабкі основні властивості – взаємодіють з галогеноводнями.

В присутності водовіднімаючого засобу, такого як концентрована сульфатна кислота, спирти взаємодіють з галогеноводнями з утворенням галогенопохідних алканів.

C₂H₅OH + HCl → C₂H₅Cl + H₂O

4. Окиснення спиртів.

Первинні, вторинні та третинні спирти окиснюються по-різному. Первинні та вторинні спирти легко окиснюються з утворенням карбонільних сполук – відповідно альдегідів чи кетонів. Як окисники використовують калій перманганат або хромову суміш, які оксинюють спирти вже за кімнатної температури.

Первинні спирти окислюються до альдегідів, а потім до кислот.

Якщо в спирт занурити розжарену мідну спіраль, покриту чорним нальотом купрум (ΙΙ) оксиду, то спіраль стане блискучою, з’явиться специфічний запах альдегіду - запах зеленого яблука. Цю реакцію використовують для якісного визначення спиртів.

CH₃ – CH₂ – OH + CuO → CH₃ – CОН + H₂O + Cu

5. Дегідратація спиртів.

В присутності концентрованої сульфатної кислоти і високої температури від молекул спирту відщеплюється вода. Проте процес дегідратації може відбуватися двома шляхами, залежно від умов.

а) якщо дегідратація відбувається при нагріванні спирту (до 140°С) з достатньою кількістю концентрованої сульфатної кислоти, то відбувається утворення ненасиченого вуглеводню:

C₂H₅OH (етанол) CH₂ = CH₂ (етилен) + H₂O;

б) якщо дегідратація відбувається за вищої температури при надлишку спирту, молекула води відщеплюється від двох молекул спирту, внаслідок чого утворюється етер:

2C₂H₅OH (етанол) C₂H₅ – O – C₂H₅(діетиловий етер) + H₂O

Етер – органічна оксигеновмісна сполука, яка складається з двох вуглеводневих радикалів з’єднаних між собою атомом оксигену. Загальна формула етерів: R – O – R .

Закріплення і узагальнення знань.

Завдання 1. Напишіть структурні формули таких речовин:

гексан-2-ол (CH₃-CH(OH)-CH₂-CH₂-CH₂-CH₃)

5-метилгептан-3-ол (CH₃-CH₂-CH(OH)-CH₂-CH(CH₃)-CH₃)

4-хлорпентан-2-ол (CH₃-CH(OH)-CH₂-CHCl-CH₃)

гексилпропіловий етер (CH₃-CH₂-CH₂-CH₂-CH₂-CH₂-O-CH₂-CH₂-CH₃)

Завдання 2. Напишіть рівняння хімічних реакцій, щоб здійснити ланцюжок перетворень:

C₂H₅Cl

↑

C₂H₆ → CH₂=CH₂ → C₂H₅OH → CH₃ – CООН

↓

C₂H₅OК

C₂H₆(t, кат.) → CH₂=CH₂ + H₂↑

CH₂=CH₂+ H₂О → C₂H₅OH

C₂H₅OH + HCl → C₂H₅Cl + H₂O

2C₂H₅OH + 2К → 2C₂H₅OК + H₂

C₂H₅OH + [O] = CH₃ – CООН

Завдання 3. Розв’язати задачу:

У результаті добування натрій етилату виділився газ об’ємом 44,8 л . Який це газ? Скільки г натрій етилату утворилося?

Розв’язання

Дано: 2C₂H₅OH + 2Na → 2C₂H₅ONa + H₂↑

V (H₂) = 44.8 л x (г) - 2∙68 (г/моль)

m (C₂H₅ONa) - ? 44.8 (л) – 22.4 (л/моль)

x = 272 (г)

Відповідь: 272 г.

Спирти є нейтральними речовинами й не дисоціюють на йони.

При дії на спирти лужних металів відбувається заміщення атома Гідрогену гідроксильної групи на атом металічного елемента.

При взаємодії спиртів з концентрованими галогеноводневими кислотами утворюються галогенопохідні вуглеводнів.

Якісною реакцією на спирти є їх взаємодія з розжареним CuO – мідь відновлюється.

Спирти піддаються дегідруванню й дегідратації.

Домашнє завдання.

§ 30,31 № 370 (в робочих зошитах)

Виконати завдання для контролю https://naurok.com.ua/test/start/27678

06 квітня 2020 р.

Біологія

ДОБРОГО ДНЯ!

Тема: Світоглядні та наукові погляди на походження та історичний розвиток життя

Проблема походження життя та пізнання його суті здавна хвилювала не лише вчених, а й широкі верстви населення. З розвитком поглядів на навколишній світ, набуття багатьох наукових результатів досліджень та спостережень теорії виникнення життя на Землі поширилися, але їх залишається декілька й на сьогодні. Яка з теорій є достовірної, а чи має вона бути єдиною? Це слід з’ясувати на уроці тема якого «Світоглядні та наукові погляди на походження та історичний розвиток життя».

Чи вірите ви, що:

життя походить з космосу?

життя походить з неорганічних речовин?

життя походить з органічних речовин.

За даними космології усі планети і Земля в тому числі , були колись розпеченими тілами. Очевидно, у цей період на Землі не було і не могло бути життя, тому що однією умовою її існування є температура навколишнього середовища – не вище + 50…+ 70 ^оС. Яким же чином на мертвій, абсолютно стерильній Землі виникло життя, з’явилися організми , здатні до розмноження і розвитку? Саме на ці питання, і попередні питання, на які ви не змогли дати відповідь, ми сьогодні і будемо з вами її шукати.

Існують чотири групи теорій, які пояснюють появу життя на Землі. Це креаціонізм, теорія стаціонарного стану, теорія панспермії та теорії хімічної еволюції.

Основним положенням будь-якої креаціоністської теорії є поява життя внаслідок надзвичайної божественної події. Теорія стаціонарного стану більш екзотична. Її основою є положення про те, що Земля є вічною. Вона існувала завжди, і також завжди на ній існувало життя. Ця теорія припускає вимирання видів, але вважає, що нові види не утворюються. А відсутність решток існуючих видів у осадових породах давніх епох пояснюється незначною чисельністю цих видів у ті епохи.

Теорія панспермії стверджує, що життя у Всесвіті виникало один або кілька разів (як варіант — існувало вічно). Але на Землі воно не виникало, а було занесене з допомогою метеоритів інших космічних об’єктів чи штучно інопланетянами.

Найбільш обґрунтованими в наш час є теорії, які пояснюють виникнення життя шляхом хімічної еволюції з неорганічних речовин. Існує кілька варіантів цих гіпотез.

Згідно з теорією О. І. Опаріна і Д. Холдейна, процес виникнення життя на Землі пройшов кілька етапів.

Етапи виникнення життя на Землі

Етап	Процеси, які відбувалися
Перший	Формування вуглеводних сполук та їхніх похідних: атоми Карбону з’єднувалися між собою й утворювали ланцюги різної довжини. Це початкові ланки в еволюційній низці більш складних органічних сполук, до якої входять жири, прості вуглеводні й амінокислоти. Найпростіший представник вуглеводнів — метан. Первинна літосфера, гідросфера й атмосфера були буквально насичені вуглеводнями. Умови, які існували на Землі в той час: сильні теплові й радіоактивні процеси, ультрафіолетові випромінювання та інші,— спричиняли їхні ускладнення. Основні процеси першого етапу — синтез із неорганічних попередників і накопичення органічних речовин
Другий	Первинну атмосферу, яка складалася, головним чином, з амоніаку, метану, водню, вуглекислого газу та водяної пари (у ній не було кисню), пронизували велетенські блискавки. Під дією цих сильних електричних розрядів із суміші газів стали утворюватись амінокислоти. Разом зі зливними потоками амінокислоти потрапляли на Землю до первородного океану, яким була покрита майже вся молода планета. Після цього амінокислоти взаємодіяли між собою й утворювали білки. Аналогічно утворювалися й інші біополімери
Третій	Виникнення передклітинних структур із поліпептидів і полінуклеотидів. Важливу роль у цьому процесі відігравали коагуляти (згустки в колоїдних розчинах), або, як їх іще називають, коацервати. Вони здатні поглинати з навколишнього середовища й накопичувати хімічні сполуки. Усередині них може здійснюватися синтез нових сполук. Від механічних пошкоджень або після накопичення певної маси вони роздроблюються. Усе це могло слугувати «прообразом» процесів обміну речовин, росту, розмноження, наслідком чого було формування перших живих організмів

1953 р. американський хімік С. Міллер провів експеримент, котрий, як уважалося тоді, вирішував питання про те, яким чином виникло життя на Землі. У герметичному скляному приладі вчений відтворив умови, які були характерні для первісної планети. Через газову суміш, яка вміщувала метан, амоніак і водень, Міллер пропускав електричні розряди, а воду на дні приладу нагрівав, імітуючи стародавній океан. Через кілька днів дослідник виявив у колбі наявність амінокислот. Експерименти Міллера довели можливість абіогенного (небіологічного) синтезу важливих для життя молекул.

Передбачається, що перші живі організми Землі могли бути гетеротрофами, тому що їм були доступні готові органічні молекули, які утворюються шляхом хімічного синтезу в первинному середовищі їхнього існування. З появою хемо- й фотосинтезу в атмосфері Землі з’явився і став накопичуватися кисень, після чого почав формуватись «озоновий екран».

Яка молекула була першою — білок чи нуклеїнова кислота? Суперечка біохіміків, еволюціоністів та інших учених навколо цієї проблеми нагадує знайому дискусію: «Що було раніше — курка чи яйце?» Як відомо, білок не може бути синтезований у живій клітині з амінокислот без контролю з боку нуклеїнових кислот, які несуть інформацію про структуру всіх білків певного виду. Разом з тим, нуклеїнові кислоти можуть реплікуватися («розмножуватися») лише за наявності білків-ферментів (полімераз, лігаз).

1989 р. американські біохіміки Т. Чек і С. Альтман знайшли певний клас РНК, здатних до самокаталізу своєї реплікації (аутосплайсинг). Таким чином, певні види РНК можуть виконувати подвійну функцію — генну (точніше, його копії) та каталізатора подвоєння цього гена, тобто бути і «яйцем» і «куркою» одночасно. Згідно з цими фактами виникли гіпотези, наприклад У. Гілберта (СІЛА), що перші земні організми складались із простих молекул РНК, які самовідтворювались. Поступово такі організми набули здатності синтезувати білки (поява яких забезпечила швидкий та ефективний рух реплікації), і ліпіди (жири), що формують разом із білками мембрану, допомогли виникнути клітинним структурам.

Деякі вчені (А. Ребек, Л. Оргел та ін.) дотримуються думки, що первинно існували гібридні молекули, які виявляли властивості і білків, і нуклеїнових кислот. Такі молекули теж були одержані в біохімічних лабораторіях.

Оригінальну точку зору висловив німецький дослідник Г. Вехтершойзер. На його думку, спочатку життя з’явилось як певна послідовність перетворень органічних сполук, що адсорбовані на кристалах піриту FeS₂. Принципово новим у цій гіпотезі є те, що утворення та перетворення біомолекул здійснюється на межі твердої та рідкої фаз (гетерофазне середовище), а не в рідко-фазному «первинному бульйоні».

Старі українські легенди про походження життя на Землі

Легенда 1

«Здавна, коли землі ще не було, всюди була вода. Ще не було і нас. А чорт жив десь у хатах, хтозна-де жив. Бог прийшов до чорта та й повів чорта до Дніпра, щоб пірнув та виніс піску в руці. Він пірнув, у руках не винесе: вода вимиє. Бог повів його до другого, до мільшого, дак він відтіля виніс піску. Бог тим сіяв тут усюди по тих водах, і стало вже сухо і світ став… Кажуть старі люди, що так було».

Легенда 2

«Старі люди розказують, що колись у повітрі колихалося щось таке, ніби шар-м’яч. Хтось його штовхнув, і він розірвався; полетіли шматки цього шару в різні боки й утворилися Земля, Сонце, Місяць, зорі. З одного шматка утворилася Земля, що ми на ній живемо. Завдяки китові, який підмостив свого хвоста, затрималася наша Земля, а то була б полетіла в бездну. Цьому китові довго лежать обридло і почав він ковиляти хвостом, а земля заворушилась».

Домашнє завдання: опрацювати параграф 43 підручника.

Завдання для конролю https://learningapps.org/5032175

Блог вчителя біології Савчук Олени Петрівни

Сторінки

Дистанційне навчання 9 клас 06.04

Немає коментарів:

Дописати коментар

Про мене